А Иван Франко был наш человек

[credentes]

Тут пригадуємо, що Франко майже від перших хвилин свого виступу аж до смерті був у нас головним пропагатором виразного атеїзму, що той атеїзм пропагував і в своїх популярно-наукових писаннях, і в своїй поезії. Пригадуємо, що атеїзм був увесь час головним стовпом його світогляду. Пригадуємо, що коли Франко умирав, відвідав його піп Теодозій Галущинський і умовляв помиритися з господом богом і з церквою, в котрій він, Франко, родився та котру поборював ціле своє життя. Та отримав від Франка відповідь: «А що на те сказала б молодіж, котру я ціле життя вчив не вірити в бога?». Помер несповіданий і нерозкаяний. Макарій Каровець, «Нова зоря».— Ч. 41, 1932 рік

А теперь сравним вот с этим

Одним майским днём 1323 г., стражник Мура Аламанс, тюрьмы инквизитора Памье, склонился над старым Арнотом Тиссейром, бывшим врачом и нотариусом из Лордата, зятем Пейре Отье, который умирал в застенках. Он хотел убедить его исповедаться: «Мэтр Арнот, Вы жили в таком богатстве, Вы проводили жизнь в роскоши и стольких светских забавах, как же Вы можете быть безгрешным[1]?». Но зять еретика, явно обретя силу духа, с достоинством отказывается подчиниться и признать католические порядки, к которым его призывает стражник, и умирает нераскаявшимся. Его последние слова были: «No i sai als» (Мне ничего этого не нужно).

---

[1] Следствие по делу Арнота Тиссейра из Лордата, J.F. 607.

А ведь Иван Франко вовсе не был атеистом в обычном смысле этого слова. Стоит прочесть хотя бы его поэму "Страшный суд", написанную уже в очень зрелом возрасте