Стихи с войны

[credentes]

Борис Гуменюк

Коли працює установка залпового вогню «град»
По житлових кварталах -
Чи це ліванські сирійські грузинські житлові квартали
Чи житлові квартали маріуполя артемівська антрациту -
В цьому є щось природне
Я навіть сказав би буденне звичне
Звісно якщо є щось природне в тому
Що працює установка залпового вогню «град».

Природно коли вогняні кулі
Випущені установкою залпового вогню «град»
Потрапляють в дитячі кімнати
Де сплять маленькі діти
Природно коли вони залітають
В переповнені людьми супермаркети
На залізничні вокзали в аеропорти
Природно коли гинуть сотні і тисячі
Цивільних мешканців
Бо це природно коли цивільні мешканці
Гинуть на війні
Звісно якщо природно що йде війна
Що працює установка залпового вогню «град»
Що гинуть цивільні мешканці.

Природно коли діти вибігають на дитячі майданчики
І знаходять іграшки заляпані кров’ю
Іграшки загиблих дітей
Яких напередодні просто з дитячого майданчика
Відвезли до моргу.
Діти як то діти
Тулять до себе іграшки заляпані кров’ю
Іграшки мертвих дітей
Батьки намагаються відібрати у них іграшки
Діти плачуть
У них таких гарних іграшок нема
Іграшок заляпаних кров’ю
Їхніх однолітків
І це природно
І це природно

Природно коли немічні бабусі
Яких родини залишили охороняти квартири
А самі евакуювалися від війни подалі
А тут війна
На третій день перебування в підвалі
Без води і їжі
Вирішили обрати найдужчу наймолодшу з поміж себе
І відправити з двома десятилітровими пластиковими пляшками
До найближчої колонки.
Мужня бабця вже верталася назад
Вони крізь щілину вже бачили її
Коли вибухнув снаряд і відірвав їй ногу.
Тоді інша бабуся виповзла з підвалу
Підповзла до пораненої
Взяла з її рук пляшки з водою
Сказала «пробач Валю»
І поповзла назад у підвал
І це природно
І це природно.

Природно коли лікар-акушер з двадцятилітнім стажем
Атеїстка без жодної сльозинки в оці
Мужньо прооперувала весь Майдан
Біжить до церкви ставити свічки Господу
Падає на коліна голосить
Господи буде війна
Другий місяць поспіль народжуються самі хлопчики.

Це природно коли на війні гинуть люди
Звісно якщо природно коли війна:
Війну неможливо оминути
Війну неможливо облетіти на «Боїнгу»
На надвисокій висоті
Війну неможливо пересидіти перечекати перебути.

Природно коли снаряд залітає на цвинтар
І стирає з лиця землі могили наших батьків
Природно коли солдати риють на цвинтарі окопи
Копають траншеї зводять бліндажі
Бо цвинтар знаходиться в стратегічному місці
На панівній висоті
І ми вже ніколи не дізнаємося
Ці окопи – це могили наших коханих
Чи могили коханих інших людей
Це війна всіх проти всіх
І стосується всіх
Мертвих живих і ненароджених

Неприродно на війні те що снаряд
Випущений з установки залпового вогню «град»
Залітає в поле.
Це зовсім неприродно.
Неможливо дивитися коли горить
Дозріле нескошене жито.
Неможливо слухати як кричать
І згорають у вогні ховрашки
Як розбігаються у різні боки миші
А вогонь в парі з війною
Наздоганяє і зжирає їх
Бо вогонь як війна ненаситні.
Неможливо дивитися
Як кружляють над своїми гніздами
Охопленими вогнем і війною перепели
Як кричать про допомогу пташенята
Як змовкають ті і ті
Як зрештою усі згорають безневинно.

Перепелів по-справжньому шкода
Бо ця війна мало б стосуватися лише людей
Бо ця війна стосується лише людей
Бо перепели не винні в цій війні
Перепели ні в чому не винні.

Comments

[ukhudshanskiy.livejournal.com]

Андрей Орлов (Орлуша) 14.07.2014
Мы с тобою в России остались одни...

Ни кола, ни двора, ни друзей, ни родни.
Мы с тобою в России остались одни.
Гнутся крыши от веса сосулечных льдин.
Мы остались с тобою один на один.
Занавешены окна давно, чтобы нас
Не увидели страшные люди без глаз.
Перерезанный шнур не погасит экран,
Посыпающий солью зияние ран.
В каждом слове – зловещий кровавый кисель,
Заводных соловьёв ядовитая трель.

Никому не пиши, никому не звони,
Мы остались с тобою в России одни.
В дверь услышав звонок, открывать не спеши:
За тобою пришёл человек без души,
У него вместо мозга – густой холодец,
Как у всех сердобольных людей без сердец,
Изо рта – краснозвёздных идей перегар,
На холодном лице – черноморский загар,
Он готов на последний, решительный бой,
Сверлит двери глазок его глаз голубой.

Мы с тобою остались в России одни,
Не кукушка, а ворон считает нам дни,
Он добычею скорой считает твой глаз,
Как и всё, что останется скоро от нас.
К сожаленью, удел у страны – бестолков:
Быть лишь словом на форме плохих игроков,
А берёзам судьба – превратиться в муляж,
Лечь зелёными пятнами на камуфляж,
Чтобы мы, обитатели нашей страны,
Были миру на фоне страны не видны.

Я болею душой, я по праздникам пьян,
Как любой из живущих вокруг «россиян»,
Но довольно давно уже в дней пустоте
Стали гости не те, да и тосты не те.
Иногда даже некому руку пожать,
А ведь мне с ними рядом в могиле лежать,
Среди тех, кто поёт под шуршанье знамён
Есть хозяева милых мне с детства имён,
Но в последние дни изменились они.
Мы с тобою в России остались одни…

Совершенно, похоже, лишились ума
Лжевладимир, лжесуздаль и лжебугульма,
Через сотни наполненных скрепами клизм
В нас качают лжеверу и патриотизм
Между рёбрами ноет, инфарктом грозя,
И остаться невмочь, и уехать нельзя.
И уехать нельзя, и остаться невмочь.
Прочь отсюда? Но где эта самая «прочь»?
Мы останемся здесь, но сехрет сохрани:
Мы с тобою в России остались одни. (http://www.securedolphin.com/)

[credentes.livejournal.com]

Спасибо, хорошее стихотворение.

С уважением