credentes: (Революція гідності)

Когда исследователи говорят о Голодоморе 1932-33 годов, имеется в виду период с апреля 1932 по ноябрь 1933 года. Именно за эти 17 месяцев, то есть приблизительно за 500 дней, в Украине погибли миллионы людей.

Апогей голодомора пришелся на весну 1933 года. В Украине тогда от голода умирало 17 людей ежеминутно, 1000 - ежечасно, почти 25 тысяч - ежедневно...

Наиболее пострадали от голода бывлие Харьковская и Киевская области (нынешние Полтавская, Сумская, Харьковская, Черкасская, Киевская, Житомирская). На них приходится 52,8% погибших. Смертность населения тут превышала средний уровень в 8-9 и более раз.

В Винницкой, Одесской, Днепропетровской областях уровень смертности был выше в 5-6 раз. На Донбассе - в 3-4 раза. Фактически голод охватил весь Центр, Юг, Север и Восток современной Украины. В таких же масштабах голод наблюдался в районах Кубани, Северного Кавказа и Поволжья.

Исследователи называют разные цифры погибших во время голодомора: 5, 7, 9 и 10 миллионов. Но в любом случае, речь идет о миллионах жертв.

R.I.P.

Feb. 14th, 2016 12:36 am
credentes: (Революція гідності)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] alexmoma в R.I.P.
Умерла российский историк, исследовательница гностицизма Марианна Трофимова

О смерти Марианны Трофимовой сообщил на своей странице в фейсбуке ассириолог Владимир Емельянов. Марианна Казимировна Трофимова — российский историк, коптолог, доктор исторических наук, ведущий научный сотрудник Института Мировой культуры МГУ. Перевела и дополнила «Введение в коптскую грамматику» Д. Пламли. Автор работ по раннему христианству и гностицизму. Наибольшую известность получили её труды, посвященные коптским гностическим текстам. Главный труд — «Историко-философские вопросы гностицизма».....

http://so-l.ru/news/show/umerla_rossiyskiy_istorik_issledovatelnica_gnost
credentes: (Революція гідності)

- Чому Ваш син поїхав на Майдан?
- Він сказав: "Мамо, ну так не можна. Через пару років ми просто будемо жити в зоні. Нам будуть говорити, що робити, нам будуть говорити, що говорити. Я хочу жити в свобідній країні."
І я не мала аргументів йому відмовити...

- Чи мав він зброю?
- Зброю? Ні, звісно ні. Я Вам скажу, що він при собі мав в рюкзачку: носки, зубна щітка, зубна паста, кросівки і цукерки, а ще - фантики від цукерок. Бо він так навчений - фантики потрібно викидати в урну, а як не має урни - то забирати з собою.

Ірина Гурик про Романа Гурика на допиті в суді 09.10.2015
https://www.youtube.com/watch?v=MUqHEVRcnMo

Апдейт по процессу от 8 октября

Сьогодні Суд у справі по вбивству 39 людей 20.02.2014 під час Євромайдану ознайомився із відеоматеріалами розстрілів 20 лютого 2014 року.

У Святошинському районному суді міста Києва сьогодні відбулося чергове судове засідання по справі № 759/3498/15-к про вбивства 39 людей 20 лютого 2014 року під час протестних подій Євромайдану у м. Києві. Обвинуваченими у справі проходять колишні спецпризначенці Павло Амброськін та Сергій Зінченко.

Під час допиту потерпілий Volodymyr Bondarchuk, використав своє процесуальне право користуватися записами. А саме - фото і відео подій, під час яких відбулося вбивство його батька. Відтак в Суді вперше були продемонстровані відеоматеріали подій 20 лютого 2014 року. Зокрема, була переглянута підбірка матеріалів щодо загиблого Сергія Бондарчука, підготовлена його сином - Володимиром Бондарчуком https://www.youtube.com/watch?v=W5WkAe33_ZM.

Також було продемонстровано відео «47 / 20.02.2014» від Talionis Group https://www.youtube.com/watch?v=y7TZMjrkAB4
(відома також, як Пошукова група), де чітко видно як розстрілювали безбройних учасників протесту. Зазначений ролик - результат кропіткої роботи по синхронізації незліченної кількості терабайт відео та опрацювання масиву фотографій, на відео визначено місце та час (або точний, або обмежений часовий проміжок) для 45-и із 47-и вбитих 20.02.2014 героїв Небесної сотні.

Потім в судовому засіданні момент загибелі Сергія Бондарчука було досліджено на відео «Висота «Жовтневий». Остання висота». Це синхронізоване відео з різних камер (одночасно – дев’ять зображень) з 8-55 по 11-37 20.02.2014, на якому можна відслідкувати, що відбувалось одночасно із пораненням протестувальників, наприклад, на барикадах, де знаходились правоохоронці і звідки здійснювались постріли – реконструвати події того ранку посекундно з різних ракурсів.
https://www.youtube.com/watch?v=ZYjEp1C4hzI

Дані відео попередньо були долучені Володимиром Бондарчуком до матеріалів кримінального провадження і надані для ознайомлення стороні захисту.

Відео самого судового засідання тут:
https://www.youtube.com/watch?t=1314&v=aDViXaeicRQ

credentes: (Революція гідності)

Коли працює установка залпового вогню «град»
По житлових кварталах -
Чи це ліванські сирійські грузинські житлові квартали
Чи житлові квартали маріуполя артемівська антрациту -
В цьому є щось природне
Я навіть сказав би буденне звичне
Звісно якщо є щось природне в тому
Що працює установка залпового вогню «град».

Природно коли вогняні кулі
Випущені установкою залпового вогню «град»
Потрапляють в дитячі кімнати
Де сплять маленькі діти
Природно коли вони залітають
В переповнені людьми супермаркети
На залізничні вокзали в аеропорти
Природно коли гинуть сотні і тисячі
Цивільних мешканців
Бо це природно коли цивільні мешканці
Гинуть на війні
Звісно якщо природно що йде війна
Що працює установка залпового вогню «град»
Що гинуть цивільні мешканці.

Природно коли діти вибігають на дитячі майданчики
І знаходять іграшки заляпані кров’ю
Іграшки загиблих дітей
Яких напередодні просто з дитячого майданчика
Відвезли до моргу.
Діти як то діти
Тулять до себе іграшки заляпані кров’ю
Іграшки мертвих дітей
Батьки намагаються відібрати у них іграшки
Діти плачуть
У них таких гарних іграшок нема
Іграшок заляпаних кров’ю
Їхніх однолітків
І це природно
І це природно

Природно коли немічні бабусі
Яких родини залишили охороняти квартири
А самі евакуювалися від війни подалі
А тут війна
На третій день перебування в підвалі
Без води і їжі
Вирішили обрати найдужчу наймолодшу з поміж себе
І відправити з двома десятилітровими пластиковими пляшками
До найближчої колонки.
Мужня бабця вже верталася назад
Вони крізь щілину вже бачили її
Коли вибухнув снаряд і відірвав їй ногу.
Тоді інша бабуся виповзла з підвалу
Підповзла до пораненої
Взяла з її рук пляшки з водою
Сказала «пробач Валю»
І поповзла назад у підвал
І це природно
І це природно.

Природно коли лікар-акушер з двадцятилітнім стажем
Атеїстка без жодної сльозинки в оці
Мужньо прооперувала весь Майдан
Біжить до церкви ставити свічки Господу
Падає на коліна голосить
Господи буде війна
Другий місяць поспіль народжуються самі хлопчики.

Це природно коли на війні гинуть люди
Звісно якщо природно коли війна:
Війну неможливо оминути
Війну неможливо облетіти на «Боїнгу»
На надвисокій висоті
Війну неможливо пересидіти перечекати перебути.

Природно коли снаряд залітає на цвинтар
І стирає з лиця землі могили наших батьків
Природно коли солдати риють на цвинтарі окопи
Копають траншеї зводять бліндажі
Бо цвинтар знаходиться в стратегічному місці
На панівній висоті
І ми вже ніколи не дізнаємося
Ці окопи – це могили наших коханих
Чи могили коханих інших людей
Це війна всіх проти всіх
І стосується всіх
Мертвих живих і ненароджених

Неприродно на війні те що снаряд
Випущений з установки залпового вогню «град»
Залітає в поле.
Це зовсім неприродно.
Неможливо дивитися коли горить
Дозріле нескошене жито.
Неможливо слухати як кричать
І згорають у вогні ховрашки
Як розбігаються у різні боки миші
А вогонь в парі з війною
Наздоганяє і зжирає їх
Бо вогонь як війна ненаситні.
Неможливо дивитися
Як кружляють над своїми гніздами
Охопленими вогнем і війною перепели
Як кричать про допомогу пташенята
Як змовкають ті і ті
Як зрештою усі згорають безневинно.

Перепелів по-справжньому шкода
Бо ця війна мало б стосуватися лише людей
Бо ця війна стосується лише людей
Бо перепели не винні в цій війні
Перепели ні в чому не винні.

credentes: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] npubop в "братская помощь"
Алексей Юрин, 21, Можайск. Служил по призыву в 45-м гвардейском полку спецназа ВДВ ВС РФ. Потом зеленым человечком в Крыму.
Read more... )
credentes: (Default)


Из комментов: Хоть и террористы, хоть и пришли убивать, а все равно жалко. И тех, кто тупо за бабки умер, и идейных.
credentes: (Default)
Страшно то, что те, кто это допустил и готовил, пока еще у власти.

Страшно что у радикальной молодежи отсутствует ощущение грани между героизмом и зверством. к сожалению, на войне эта грань слишком часто исчезает, как сказал Ройтбурд.
credentes: (Default)
Смерть не имеет политических взглядов (с). С. Вакарчук
credentes: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] npubop в RIP



Человек с носилками(1:20), это погибший Виктор Чмиленко с Кировограда. На Майдане с первых дней, никогда не участвовал ни в каких боевых действиях, не состоял ни в каких организациях, был обычным волонтером. Вот и в этот момент сказав другу, что пошел за водой, а сам побежал помогать выносить раненых...Нет слов просто.
credentes: (Default)
Наконечный Иван Максимович, 1931 г. рождения. Офицер ВМС СССР в отставке. Умер 7 марта от избиений "Беркута" на Грушевского.

Слава Украине! Гером слава!
credentes: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] edgar_leitan в ...........................


Пливе кача по Тисині,
Ой, пливе кача по Тисині.
Мамко моя, не лай мені,
Мамко моя, не лай мені.

Read more... )
credentes: (Default)
Предатели генералы,
посмотрите на мой мёртвый дом,
на разломанную Испанию.
Но из каждого мёртвого дома,
вместо цветов,
вылетает сталь.
Но из каждого пустыря Испании
встаёт Испания.
Но из каждого убитого ребёнка
прорастает ружьё с глазами.
Но из каждого преступления
рождаются пули,
они заменят вам сердце.
Вы спрашиваете, почему я не говорю
о цветах,
о листьях,
о вулканах моей мечты?
Смотрите: на улице кровь.
Смотрите:
кровь
на улице!
(Пабло Неруда)
credentes: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] elijah_morozoff в Еще одни потрясающие стихи из Киева
Ольга Брагина. Революция ума. Перезагрузка.



***
сводки с фронтов необъявленной, в спальном районе воруя
мокрых решеток латунь, рисовала дыру я
в белом кругу, где должно было солнце. с вещами на выход.
пульт выжимали, пока весь пустырник не выпит,
и отправлялись, кляня сей народец блажной,
спать на дороге, где линии нету сплошной.
так переедут тебя на своем БТР-е,
ибо воздастся ведь каждому точно по вере.
пламенем синим горя над сухою соломой,
станешь дымком, чепухою, бесследно несомой,
ибо слова никого не убьют во плоти,
так что немного еще в темноте посвети.
***
и вот он – кровавый вторник. поджег, как огнепоклонник,
кирпичики – Дом Профсоюзов, Дворец Советов.
свободу нельзя узнать, предательства не отведав.
разве не эта страна хранила тебя на своей груди,
а теперь холодна, так что на градусник не смотри.
кто-то веревку вьет уже для попа Гапона,
кто-то колеса льет для пломбированного вагона,
кто-то страницы рвет – любисток, барвинок,
чтобы вышел новый венок из их половинок
и сплетение словес на кухонной латыни,
чтобы никто не прочел этот шифр отныне.
так, сожжена под фундамент, она тебя не согрела.
тычешься глупым кутенком в ее холодное тело.
«И да воскреснет Бог», - твердит весь день телевизор,
и витаминный сироп несут тебе после криза,
а на проезжей рука с плетеным браслетом.
будет подмога, сейчас подтянутся следом.
***
революция требует жертв, и не будут стрелять по колесам,
и добродушным беспечным смешным малороссом
в смушковой шапке куда отправляться за славой,
если заря здесь всегда остается кровавой.
эта картинка ложится так мирно на быт и раденья,
чтобы не каждый дожил бы здесь до воскресенья,
браузер чтобы завис на последней закладке.
что до страны, где всегда на сенсации падки –
так у нее для тебя нет ответа, смирись.
эту страницу пустую дала, и на жизнь
этой страницы хватить бы могло, окропили
кровью чужой договор, отказаться не в силе
от предложения. станешь бегущей строкой.
воля сметает всё то, что здесь было покой.
***
в Михайловском златоверхом, если судить по огрехам
изображенья в твоем мониторе, где нет виноватых в споре
так же, как правых, но кто-то ведь льет эту воду
смерти на мельницу, карты печатает кто-то
с маленькой точкой, в которой сойдутся шутя
силы истории, класс выпускной, и хотя
еле экзамены сдал, прочитал по шпаргалке,
плоти живой для создания смысла не жалко –
вот эти сноски, и сколько там нас миллионов,
мест не останется, если сольется колонна
из-под Житомира с той – ну ты видел, их много.
разве бессмертия нужно просить нам у Бога
вместо бесстрашия. от колокольного звона
окна дрожат, и земля просыпается сонно,
колой затопит метро и холодным узваром.
по кинолентам учился прощению старым.
в Михайловском златоверхом красным залился смехом
с утра, пока внуки их шли пешком на работу,
пересчитал по биркам на пальцах кто-то.
и желтая звезда горела во лбу сияла,
чтобы на передовой было тепла не мало.
***
слякотной полувесной потолки навесные
тучки небесные вечные. на проездные
вето наложено, и баррикада-троллейбус
на Арсенальной, где нынче музей, но убей нас –
это тепло расползается от огнестрела
там, за плечом, где оставить надежду хотела,
только она, улетая сожженною шиной,
где Левитан, канарейка и рынок блошиный,
в небо неслышной мольбой, уходящей куда-то:
телу так хочется жить, но оно виновато
в том, что свобода приходит лишь в форме конвоя,
чтоб выжигать по периметру всё неживое.
город – плавильный котел не оставил дорогу,
узкоколейку, которая трется убого
возле хрущевок, легко зарастая крапивой -
просто война никогда не бывает красивой.
здесь ли всегда прорастает крапивное семя,
и непреклонно приклад упирается в темя
тем, для кого на снегу собирали патроны,
черное знамя снимали на утро с колонны
слякотной полувесной в дырах-порохе-гари,
и наступление ангелы снова играли.
***
«на перекрестке Шелковичной и Институтской» -
буквы читаешь, как будто это уже не по-русски.
сколько их было – тех улиц, которые взяли,
если вернуть их на место, вернешься едва ли
в город бесчинного детства, где по воробьям
только из пушек. потом выбираешься сам,
без навигатора ты, окружными путями
(в Киевском море тонуть, а на кровушку сами
не наступали – зачем же марать эту обувь)
в город бесчинного детства, где сердце могло бы
так и остаться под стеклышком скучным секретом –
только ненужное что-то нам видится в этом.
дай тебе Бог поумнеть, а потом опроститься –
не отпускает в подземные воды столица
рыбой немой и с холодною кровью белёсой,
где предложением смерть с превышением спроса.
солнце твое никогда не согреет, простишь ли
тех, что лицом под холодное дуло не вышли,
локти содрав. да подумал – гуляет рванина.
если себя убивать, то, конечно, едино –
нужно считать до семи и уснуть в подворотне.
падает снег и тебя заметает сегодня.
***
світло закінчиться, ти не шукатимеш вихід з Майдану.
сонце лютневе тобі припікатиме рану,
горло гарячим свинцем не заллють і водою.
потім впізнають хіба, хибно бути собою
після всього. на бруківці, як пролісок чорний,
наскрізь промерзла земля тебе міцно пригорне
і розчинитись не дасть у прямому ефірі.
вікна зачинені, не відбиваються сірі
в сірому склі намальовані суриком хмари.
Карл повертає поцуплені в Клари корали,
сажею міцно замащені, кров’ю политі –
у гаманці не тримали ці брязкальця вбиті –
фото на пам'ять, ти ще посміхаєшся тут,
ось і лопата, що для пересадки тополі з-під Крут
з дому принесена. пам'ять це пам'ять це морок.
температура сміття тут давно вже за сорок.
більше не буде дощу, не простив тебе Отче,
просто ніхто не навчив говорити коротше.
***
и поэт должен быть со своим народом под водометом,
не разбирая, кто там,
на чьей стороне баррикады тебе всё равно не рады,
не кормят сухим бутербродом. поэт будет убит народом
мягкой резиновой пулей, когда все игрушки уснули.
струйка цвета вина из-под куртки не будет видна,
потому что у этой реки нет никакого дна,
только белые кости привычно на стол бросая
(с Институтской отрезали, гордости сажень косая –
умереть за отчизну, тебе говорили – decorum,
и отсюда людей в никуда забирают по скорым,
и отлаженный голос твердит, что нельзя дозвониться –
проиграл в Angry Birds, и упала на донышко птица),
и поэт должен быть со своим народом, заслужить лишь кровью и потом,
право в борьбе обрести, и рассказывать, как по нотам –
в здании А, где тюрьма пересыльная и ресторан,
вентиль закручен уже до упора, срывается кран.
падают в руки твои лишь рыбешки немые.
воды Днепра поднимаются вновь до кормы, и
руки связали, сирена гудит под виском.
текст удаляется в памяти рваным куском.
и поэт должен быть со своим народом,
упасть перезрелым плодом
на киевской мостовой – поэт не нужен живой,
за рожденное в уме пора отвечать головой
на пустыре, где осколки цвета каштана.
ты открываешь глаза, но еще так рано.

20.02.2014, Киев.


P.S. А вот фотография Евгении Бильченко, написавшей еще невероятное

лица говорят сами за себя

Profile

credentes: (Default)
credentes

July 2017

S M T W T F S
      1
2 34 5678
9101112131415
1617 1819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 06:38 am
Powered by Dreamwidth Studios